Грузія

Ми жили в Грузії більше 3-ох місяців.
В кінці весни ми анонсували подорож до Грузії. Тарас вже був в цій чудовій країні 2 роки тому, але для мене з Андріаною це було першим знайомством. Після розповідей Тараса, мені вже скоріше хотілось туди потрапити і відчути на власній шкурі магію Грузії. Я з Андріаною прийняли рішення, що залишимось в Грузії на місяць, а можливо і ще більше. Отже ми зібрали наші валізи і з нетерпінням чекали, коли літак приземлиться в аеропорті Тбілісі.
І ось ми з командою вже ідемо вуличками старого Тбілісі на орендованому мерседесі, погода крутезна, роздивляємось місто і кайфуємо від всього довкола. Перш за все ми заселились в готель, щоб перевести дух після перельоту. Тут ми познайомились з Геною і Марією, які прийняли нас як рідних)
А ще нам нагадали за комендантську годину до 21:00 і порадили хороше місце щоб поїсти. Ресторанчик реально був класним, з широкою панорамою старого міста. Але оскільки Грузія стала відкритою для українців не так давно, заклади ще не були готові приймати так багато людей за раз. Ми трохи довго чекали на наше замовлення і вже запізнювались на виноробню, проте були ситі, а це найголовніше))
На виноробні нас зустрів Бека, і побачивши котра година, запропонував нам подзвонити на гарячу лінію в службу, яка видає дозвіл на пересування під час комендантської години. Він хотів, щоб ми довше погостювати в нього на виноробні і нікуди не спішили. І мені було цікаво спостерігати, як він пристрасно розказував про своє вино, час від часу відволікаючись на розмову з оператором ( приблизно годину ми висіли на лінії, і час від часу, з'являвся вільний оператор, ми пояснювали ситуацію і нас чемно просили зачекати ще декілька хвилин). Врешті решт, нам дозволили їхати після 21:00 і почалось найцікавіше. Бідолашний Бека, диктував оператору паспортні дані всіх учасників команди по буквах. Уявіть скільки разів оператор, недочував букву і потрібно було повторювати ще раз???? Після всіх цих маніпуляцій, дозвіл був у мене в телефоні.
Ми щасливі повертались до готелю.
Після такого насиченого першого дня в Грузії, я зрозумів, що наступний місяць або більше будуть нереально крутими. З таким прекрасним ставленням до гостей, по-іншому просто не могло бути!!!
Після кавказьких гір, та сонячного Батумі ми відправились до Боржомі. Я обрав коротшу дорогу, тому що навігатор обіцяв прибути на 1,5 год швидше ніж звичайною дорогою. І все було окей доки не почалась ґрунтова дорога. Нею було зовсім не зручно і не швидко їхати і дуже сильно чекав щоб вона закінчилась.
І в один прекрасний момент, я почув, як щось дуже важке гупнуло під машиною. Насторожився, проте з машиною все було нормально, вона їхала далі без жодних змін.
Проте, через декілька хвилин на приборній панелі з'явилось повідомлення, що потрібно долити 1л масла. В мене аж виступив холодний піт. Я зупинився, вийшов з машини і подивися під неї, а там просто жах. Піддон мотора - пробитий, а масло текло ніби з відкритого крану. Це все відбулось далеко в горах, де не було зв'язку, а були тільки маленькі села, з 1 магазином на 10 км довкола, а про СТО навіть мови не йшло. В цей момент я трохи злякався, адже довкола ні душі і покликати на допомогу просто не має можливості! Просте за декілька хвилин все почало налагоджуватись. Ми зустріли людей з сусіднього села, які допомогли відкотити машину в це село, знайшли майстра, який пообіцяв все залагодити, відвезли в магазин за 5 км, щоб купити масло в мотор.
А поки машину ремонтували, команда вже добряче зголодніла і пішла на пошуки їжі.
Як потім виявилось, гостинні грузини начастували всіх хачапурі та домашнім вином і запропонували провести час на місцевому озері. Звичайно всі погодились і 2 джипами весело поїхали на локацію.
Але я з Андріаною залишились біля машини, щоб дочекатись її ремонту і поіхати далі. І ми так само зголодніли, а поїсти реально не було де. І тут гостинні грузини ще раз нас виручили - запросили до себе в гості та нагодували! І не просто зробили канапку і чай, а реально заморочились і накрили великий стіл. З того що пам'ятаю, там було 3 види сирів, домашній хліб, смажена картопелька, різні домашні намазки, фрукти, пляцок і чача.
Набивши животи, ми повернулись до нашого Мерседеса, який вже був відремонтований. Залили масло і вирушили до решти команди. Вони вже були не на озері, а в якомусь котеджі за 20км від нас. Поки ми доїхали по шикарній дорозі до пункту призначення - вже стемніло. Ми знайшли потрібний будиночок, заходимо, а там гулянка в самому розгарі.
Як виявилось, в Іллюші (грузина який запропонував поїхати на озеро) День народження і його день вдався на столах вже були залишки від наїдків, але вина і чачі все ще було багато. Збоку з величезної колонки лунали українські пісні, а там де було місце всі підтанцьовували в ритм. Я спершу не повірив власним очам, але потім подумав, що Грузія - найкраща країна для поломки машини.
Грузини знову показали свій добрий та гостинний характер, а я зрозумів, що хочу тут бути точно більше ніж 1 місяць.
Звичайно машину відремонтували як змогли (принаймі ми могли доїхати до найближчого СТО), але найголовніше в цій пригоді - це нові грузинські друзі.
Наступні 3 місяці були неперевершені. Ми побачили масу крутих місць, скуштували майже всі грузинські страви, відчули грузинську гостинність всюди, куди приїжджали, пили вино з рога, їли хінкалі в 4 ночі, грали ігри, багато сміялись, а тепер маємо багато крутих друзів. Грузія залишиться на завжди в моєму серці❤️
А тепер хочеш з нами в Грузію?
Нііі, мені страшно
Цікаво, потрібно подумати
Звичайно, коли виліт?